У січні 2023 року, традиційно,  відбувся ІІ етап  ХХІІ Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, який проходив  під гаслом «Об`єднаймося ж, брати мої!». Конкурс проходив  у 4 номінаціях: «Література», «Історія України і державотворення», «Образотворче мистецтво», «Декоративно-прикладне мистецтво».

Цьогоріч, враховуючи умови військового стану, конкурсантам  було  запропоновано  актуальну для сьогодення тему «Народ мій! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!» . Зміст конкурсних робіт  присвячений Збройним силам України, які у такий важкий для нашої країни час не вагаючись стали  на захист  суверенітету і територіальної цілісності незалежної  України.

Перевіряючи дитячі роботи журі  навіть не могли собі уявити,   що  діти, навіть самі маленькі, так глибоко зрозуміють і відчують наслідки війни. Нам, дорослим, дуже боляче усвідомлювати, що саме важкі дитячі спогади  залишаться на довгу пам'ять дитинства  в майбутньому  дорослому житті. Саме про це  слова  Божко  Вероніки, учениці 6 класу Березанського ліцею №1:

…Хто б міг подумати, що ми

Побачим все на власні очі:

Тривожний й довгий звук сирен

Ми чуєм вдень і серед ночі…

 При оцінюванні робіт у всіх членів журі вирувало дуже багато різноманітних емоцій: біль, розпач, співчуття, радість та гордість за юні обдарування, які змогли всі свої думки, почуття так зрозуміло і переконливо  викласти в своїх роботах.

 На жаль, після повномасштабного вторгнення рф багато сімей були вимушені залишити рідні домівки та продовжити жити  в тимчасових оселях з болючими спогадами та сумом. Саме ці почуття відображені у роботі Малявкіної Дар`ї , учениці 11 класу Березанського ліцею №4 «Хочу додому»: « Ми вийшли на вулицю, а коли побачили російську техніку  зрозуміли, що почалась війна. І саме вона змінила моє життя та життя всіх українців… Було дуже важко залишити рідний дім, в якому я прожила все життя. А ще важче було розлучатись із татом… Так я потрапила до нової школи, знайшла нових друзів. Але моє серце з моєю Херсонщиною, з моїми друзями, з моїм творчим танцювальним колективом… А зараз  вірю, що  моє рідне місто буде звільнене від окупантів і я разом зі своїми рідними  повернусь у свій рідний дім!».

З перших днів війни, кожний українець має бажання будь яким чином допомогти свої Батьківщині і отримати  Велику перемогу.

 Про одну із таких історій йдеться в  роботі  Ридванської Аліни, учениці 11 класу  Березанського ліцею № 4 «І не буде кращого місця, ніж в Україні»: «…Моя вчителька зарубіжної літератури Світлана Бут також стала нашою Захисницею…Вона  одна з небагатьох жінок-вчителів, які,  не задумуючись.  стала на захист незалежної України.  Наразі у кожного свій фронт: хтось захищає майбутнє країни зі зброєю в руках, хтось рятує та лікує життя людей,  хтось підтримує та збагачує економіку країни».

Сумно, але щодня війна нас лишає всього того, що ми любимо.  Розлучає  нас із близькими, рідними та дорогими нам людьми, а буває -  назавжди. Полеглі наші воїни - земляки стали небесним  ангелами - охоронцями, які  з небес оберігатимуть нас. З душевним болем, співчуттям та розумінням сприймається  робота Бігуна Євгена, учня 8 класу Березанського ліцею №2 «Лист у вічність», який втратив батька: «Здається все завмерло та ніколи не буде жодних змін…Боляче усвідомлювати, що не буде батька поруч, не підтримає він мене, не обійме маму. Я вірив що всі труднощі можна здолати, все перемогти. Все, але не смерть!... тату,  тобі б виповнилось 42 роки…Можна було б ще жити, мріяти, творити. Життя було в самому розквіт, і але його обірвала клята війна. І ти, тату, навіки залишився 41-річним».

Не менш  цікавою та реалістичною є робота Симчук Яни, учениці  10 класу  Березанського ліцею № 3 «Нескорений»: « …зараз в укриття при повітряній тривозі вона завжди бере … фотоальбом. Не може без нього - це все, що залишилося від великої гомінкої родини… Мати гортає альбом. Пригадує, як умовляла сина залишитися вдома… Відповів звичною для нього фразою: «Мамо якщо не я, то хто? Мене там чекають»… Травень 2022 був чорним… Про сина не було ніякої інформації. Дала собі слово: «Сльозами не допоможеш. Потрібно чекати - Володька живий. Не може інакше бути! Його дух і волю русня не заламає. Він вистоїть заради України і мирного життя дітей». Мати знає, що Володимир - лікар, допоки не вийде з полону останній українець, медичний брат Роздобудько ні ногою на волю. Він не має права: його допомога потрібна людям».

Життя іде. Приходять календарні та традиційні свята. Але замітно подорослішали наші діти. Докорінно змінилися їх святкові бажання та мрії. Не замовили вони, як раніше, святому Миколаю іграшки, гаджети та безліч дрібничок для щасливого дитячого життя, найпотаємніші бажання сучасних дітей викладені  в роботі  Феднової Дар’ї, учениці Березанського ліцею №2 «Подарунок на Миколая»: «Нікому не признавався Захар, що кожного вечора, лягаючи спати, палко просив святого Миколая  зробити йому подарунок: щоб хоч на трішки приїхали додому тато та брат. І,  нарешті,  омріяне здійснилось:  його найрідніші поруч! От і кажіть після цього, що Миколая не існує! Існує! Існує! І саме він здійснив  найпотаємніше  бажання… Тато і брат справжні герої! Вони зроблять все, щоб здобути Велику Перемогу у цій страшній війні, бо знають, за що воюють: за малого Захара, за маму і дружину Нелю, за затишний дім, за рідну й тиху Березань!».

Оптимістично завершуючи огляд дитячої творчості, не зважаючи на всі труднощі, ми віримо, що ми обов’язково переможемо, Велика Перемога обов’язково буде.         

   …Були ми завжди, є і будем !

І мрія в нас лише одна:

Щоб якомога швидше закінчилась

Спецоперація на прізвисько ВІЙНА!

Низький уклін нашим героям,

Відважним воїнам-захисникам

За їхню мужність і хоробрість

Що скоро Перемогу подарують нам.

( Божко Вероніка, «Спецоперація на прізвиська ВІЙНА