Четвер, 28.03.2024, 17:53
Управління освіти, молоді та спорту Березанської міської ради
Вітаю Вас Гість | RSS

З м і с т
Наші заклади









Чекають синів своїх мами,

І молятся день і ніч.

Молитвами зцілюють рани,

Запалюють тисячі свіч.

У Бога,благають спасіння

В молитвах за рідних дітей.

Повернення,благословіння,

Та теплих ,спокійних ночей.

На початку ХХІ століття хотілося б розповідати про трудові подвиги, досягнення у медицині, спорті, музиці чи образотворчому мистецтві, про новітні технології. Але доводиться говорити про війну. І війну не далеку для нас, яка була сімдесят років тому, а  про війну, яка ось вже два роки поспіль розриває нашу державу на шматки, калічить долі простих українців. 

Вони були в "котлах", бачили смерть і страждання, вони стояли себе, за Україну та її народ. Вони, бійці АТО, — герої вже тому, що не побоялися взяти в руки зброю і стати на оборону своєї держави.

Гордістю Березанської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 є учні, які захищали чи захищають нашу країну від посягань зовнішніх та внутрішніх ворогів. Сьогодні мова піде лише про одного з них, про Шевченка Віктора Валерійовича. Віктор у 2004  році закінчив школу, здобув дві вищі освіти за фахом технолога та менеджера. Налагоджувалось його самостійне життя, влаштувався працювати у магазині «Ашан», що у Вишневому. Але 21 листопада 2013 року розпочались протести як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, які  значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. Протести, які з кінця 2013 року відбувалися у формі мітингів, демонстрацій, студентських страйків та силова протидія з боку влади призвели до відкритого силового протистояння, яке в подальшому переросло у Революцію гідності.

 Віктор Валерійович  не міг стояти осторонь цих подій, він поринув у вир революції. Батьків запевняв, що після роботи відпочиває дома, а насправді вдень він працював,  а після роботи був разом зі своїми побратимами на Майдані. Не боявся погроз, які постійно надходили на його телефон, на номери близьких йому людей, був у перших рядах протестувальників.  

Коли розпочалась антитерористична операція, Віктор йде добровольцем  у батальйон «Азов». Це був липень 2014 року. На той час цей батальйон нараховував близько трьохсот чоловіків. Під час звільнення Мар’їнки, що поблизу Маріуполя, Віктор був поранений. Мамі відразу не зізнався. Тільки взимку, коли приїхав у відпустку, привіз додому цей страшний «сувенір» – кулю.

У  серпні 2014 році Віктор отримав  бойову нагороду, медаль «За військову службу Україні».

Ось вже два роки юнак на передовій. Короткі відпустки, зустрічі з батьками, приходив на зустріч з учнями своєї школи. Зараз Віктор займається фінансовими питаннями батальйону. Чурез стан здоров’я працює у штабі у місті Урзуф поблизу Маріуполя.

Ми віримо, що такі мужні хлопці  є зразком патріотизму для молодших юнаків та дівчат. Саме вони вчать нас любити свою Батьківщину.

***

Ми зараз живемо в складний час : продовжуються бойові дії в зоні АТО. Наша  школа   пишається  своїми випускниками-героями, які зі зброєю в руках боронять  Вітчизну від ворога. Мужності і витривалості цим людям не позичати. Одним із них є Глухов Михайло Валерійович. Коли  в країні оголосили про першу хвилю часткової мобілізації, він одним із перших написав заяву у військкомат. Тож у червні 2014 року  пішов  служити в зону АТО.

Перед відправкою на Схід Михайло пройшов посилене тренування  під керівництвом досвідчених військових, які служили в гарячих точках. Це допомогло  вижити в складних умовах війни, коли його підрозділ потрапив в оточення. Бійці протрималися два з половиною тижні під шквальним вогнем противника, їх постійно обстрілювали з «Градів» біля селища Маринівка. Війна його змінила: навчила цінувати кожну мить життя, бути справжнім патріотом, любити своїх рідних. Михайло відчув, що таке проводжати в останню путь своїх побратимів. А отримані поранення в бою  загартували його волю.

 Постійно за сина хвилювалася мама  Світлана Василівна. Вона з нетерпінням чекала , коли зателефонує Міша. Жінка з тривогою слухала новини, не втрачала надію на повернення сина.

Михайло Глухов проходив психологічну реабілітацію в місті Оршанськ Черкаської області.

Життя продовжується: Михайло одружився, працює, навчається…

 

***

Війна – це не тільки мобілізація, волонтерська робота, біженці, поховання загиблих і лікування поранених. Війна – це також і сотні подвигів, що здійснюються щоденно. Зараз на Сході України обороняють рідну землю справжні патріоти України. Для них є справою честі і гідності виконати поставлені завдання. Вони готові боротися, рішуче захищати Україну, жертвуючи найдорожчим – життям. За кожною історією – справжній герой, на прикладі якого виховуватимуться прийдешні покоління українців. Вони різні за віком, професією, з різних куточків країни.

Серед таких героїв і мешканець м. Березані Даценко Максим Андрійович.

Народився він 16 грудня 1981 року, виховувався в Березанському садочку «Ластівка», а потім закінчив ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 м. Березані.

Життя складувалось чудово: улюблена робота, дружня родина (дружина Оксана та дві маленькі донечки Кіра та Аріна), але події на Сході країни не залишили Максима байдужим до майбутнього рідної країни. Він йде до військкомату та добровольцем відправляється на Схід. З 03 лютого 2015 року Максим перебуває на військовій службі у 81 аеромобільній бригаді, що розташована біля м. Миколаївка. Під час служби отримав звання «старший сержант» та був заступником командира взводу.

14 жовтня 2015 року Максим був нагороджений медаллю Ветерана 5 БТГр «Кремінь».

В листопаді 2015 року під час виконання бойового завдання отримав щелепно-лицьову травму, контузію та кульове поранення.

Після лікування герой знову повертається до своїх бойових побратимів та продовжує виконувати почесну місію: захищати рідну землю

Форма входу
ПедПреса
МОН
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Rombas © 2024