Наша поетеса Галина Іванівна Онуфрійчук народилася на Хмельниччині у 1955 році 28 вересня , і мабуть не випадково. Бо саме в в цей день народився видатний педагог Василь Сухомлинський,  і вона,  як він,  пов’язала своє життя з вихованням дітей. На своїй малій Батьківщині і розпочала свою вчительську діяльність , пропрацювавши в школі 26 років поспіль. До Березані родина Галини Іванівни переїхала  у 2006 році та продовжила свою педагогічну справу як вихователька в дитячому садочку “Ластівка”. Згодом почала вчителювати  у Березанській ЗОШ №1. У 2012 році  стала членом міської літературної спілки “Калинове гроно”. ЇЇ вірші публікувались у різних поетичних збірках,  Галина Іванівна має і власну збірку “З цілющого джерела”.

Галина Іванівна  і до нині працює у Березанському ліцеї №1 бібліотекарем та продовжує свою творчу діяльність.

Що для вас є Україна?

Пора задуматись, панове, хто ви є:

Ви українці чи манкурти?

І що земля ця вам дає

Любов чи ненависть до «хунти»?

Чого тримаєтесь за неї?

Що хочете, щоб вам дала:

Тепло від рідної оселі,

Чи, щоб під ворога лягла?

У цій землі вже стільки крові,

Що міг би бути океан…

Чиїсь батьки, діди і діти

Родинами лежать вже там.

Що є для вас і мова й віра,

І вишиванка, і тризуб…

Чого ви хочете, панове,

Буть українцем чи хохлом?

Якщо у вас нема любові,

А лише ненависть одна,

Прошу, залиште нашу землю,

Просіть приюту в москаля.

 Г.І.Онуфрійчук

Я мрію про Соборну Україну,

По- справжньому і без  календаря,

Щоб ми її любили, як матінку  єдину,

Тоді лиш переможемо усю ворожу силу.

Як будемо всі щирі у любові

До слова рідного, до віри, до землі.

Будуть безсилі вороги у своїй змові,

Покинуть нашу Землю сили злі.

Я вірю у Соборну Україну,

Бо цю згуртованість виборюють в бою.

Ми маємо ростити гідну зміну,

Яка здолає всю страшну орду.

Нехай Соборність стане не за датами,

Нехай вона в серцях наших живе,

Тоді не будемо стикатися зі зрадами

І Україна в повну силу розцвіте!

 Г.І.Онуфрійчук

Яка пекуча і болюча невідомість,

Здається, їй не буде вже кінця.

Блукає лабіринтами свідомість,

Та,що,наче, мумія з лиця.

Вона чіпляється за серце пазурами,

Як кровопивця, точе з тебе кров...

Прошу лиш ліки передать вітрами,

Ту вісточку від сина:"Жив. Здоров"

То найцінніші ліки - вісточка щаслива:

- Все буде добре, мамо, ти не плач.

Як же не плакати, коли емоцій злива,

Коли та невідомість, наче павук-ткач.

Хвилинка радості - розмова з сином,

Почула рідний голос, забула про все!

Стабільна фраза:"Все йде своїм чином"...

А там здогадуйся, яке те воно "йде".

І знов засновує свідомість павутинням,

Де думки плутаються в здогадах своїх...

Спасаєшся молитвеним сумлінням:

- Небесний Отче, порятуй їх всіх!

   Г.І.Онуфрійчук